Той, хто хоча б раз бачив наш степ до горизонту, ловив запах полину після дощу, їздив уздовж Сіверського Дінця чи сперечався, де смачніші абрикоси – у Сватовому, Старобільську чи Кремінній – зрозуміє: Луганщина – це не лише місце на мапі. Це характер.
3 червня буде все, як ми любимо: свої люди, знайомі обличчя, розмови «а ти звідки?», спогади, посмішки й той самий вайб, коли за кілька хвилин незнайомі люди раптом стають земляками.
Якщо скучив за Луганщиною – приходь.
Бо луганчани – це як степові байбаки: де б не були, своїх знаходять завжди 
