Історія Новоайдару бере початок із прикордонного козацького укріплення, яке з’явилося на карті у 1687 році. Утім, ще до того тут існувало поселення, що згадується як Айдарська станиця з отаманом Якимом Кузовченком, а офіційною датою заснування селища вважається 
рік. Назва «Новоайдар» вказує на його розташування поруч зі Старим Айдаром, біля якого існував татарський брід — важливий переправний пункт ще за часів Кримського ханства. У 1707 році в переписних документах зазначено, що Новоайдарському містечку вже 20 років, і в ньому мешкає 70 осіб. Місцевих жителів називали новодонцями — серед них було чимало селян-втікачів, що зробило поселення одним з осередків Булавінського повстання. Після поразки у 1708 році слободу спалили, а територію передали Острогозькому полку. У 1719 році Старий і Новий Айдари увійшли до складу Бахмутської провінції Азовської губернії, згодом — Старобільського повіту Харківської губернії. До 1800 року мешканці слободи зберігали козацький статус, але згодом були переведені до стану однодвірців — вільних селян, які втратили козацькі привілеї, платили податки й відбували повинності, через що близько 400 чоловіків переселилися на Кубань, щоб зберегти свої права. До 1862 року в містечку діяли дві церкви, налічувалося 500 дворів, і щороку проводилися три ярмарки. У 1918-1920 роках, під час революційних подій, влада в Новоайдарі неодноразово змінювалася, допоки остаточно не утвердилася радянська. У 1923-му село стало центром Новоайдарського району Старобільського округу. Через два роки тут було утворено перший колгосп — «П’ятирічка». У 1957-му Новоайдар отримав статус селища міського типу.P.S. Світлина Новоайдарських молодят з колекції Краєзнавчого музею Новоайдарської селищної ради.