Ігор Шопін: Окупація не здатна розірвати зв’язок громади з людьми
Як Новоайдарська громада будує майбутнє в умовах релокації
Понад 1100 жителів Новоайдарської громади Луганської області сьогодні розкидані різними куточками України. Вони – одна з багатьох спільнот, яких війна позбавила не лише домівок, а й звичного ґрунту під ногами. Але їхня історія – це не про втрату, а про стійкість. Громада продовжує існувати як єдина адміністративно-господарська одиниця зі спільним бюджетом, соціальними програмами та планами на повернення.
Про те, як зберігають єдність, вибудовують системну підтримку та готують основу для відновлення, у інтерв’ю розповідає начальник Новоайдарської селищної військової адміністрації Ігор Шопін.
– Ігорю Вікторовичу, нещодавно ви зауважили, що окупація не здатна розірвати зв’язок громади з людьми. З якими результатами та викликами громада увійшла у 2026 рік?
– Минулий рік став серйозним випробуванням. Ми витримали його завдяки системній роботі та згуртованості. На оборону та безпеку було спрямовано понад 87 млн грн, а пряма матеріальна допомога жителям склала понад 4 млн грн. Але цифри – лише один бік медалі. Головне досягнення – це збережений зв’язок і функціонування інституцій.
Сьогодні ми офіційно опікуємося 1157 нашими земляками на підконтрольній території, серед них 122 дитини та понад 260 ветеранів і військових. Завдання на 2026 рік – перейти від реактивної, разової допомоги до сталої системи соціального захисту.
Наша мета – щоб кожен, хто належить до громади, відчував підтримку, де б він не знаходився.
– Які конкретні проєкти ляжуть в основу цієї системи у новому році?
– Ми сформували п’ять ключових програм, виходячи з актуальних запитів наших людей. Це не просто статті витрат, а стратегічні інвестиції в наших людей та майбутнє.
Перший – проєкт «Захист героїв: Комплексна ветеранська підтримка». Бюджет – 1,28 млн грн. Програма включає не лише грошову допомогу 233 ветеранам, родинам загиблих та людям з інвалідністю, а й соціальну адаптацію. Це питання відповідальності перед тими, хто захищав Україну.
Другий ключовий напрям – «Психологічне та фізичне відновлення дітей». 366 тисяч грн буде спрямовано на оздоровлення 20 дітей громади в безпечних регіонах України. Для них війна стала фоном життя, і ми повинні повернути їм відчуття безпеки та дитинства. Це інвестиція у майбутнє громади.
Третя програма – «Турбота про життя: матеріальна допомога». Близько 600 тисяч грн у межах загального фонду ми виділяємо на лікування онкохворих, реабілітацію поранених та підтримку осіб, визволених з полону. Принцип простий: у критичній ситуації людина не повинна залишатися наодинці зі своєю бідою.
У межах цієї програми у 2026 році планується забезпечити доступ до лікування та реабілітації для понад 60 жителів громади, серед яких онкохворі, поранені військовослужбовці, ветерани та особи, визволені з полону.
Четвертий проєкт – «Дитинство без війни». 200 тисяч грн буде спрямовано на підтримку близько 100 дітей, які мають статус постраждалих від бойових дій. Для сімей у релокації це елемент стабільності та впевненості у завтрашньому дні.
П’ятий напрям – «Нове життя: підтримка при переїзді та працевлаштуванні». 80 тисяч грн допоможуть нашим громадянам організуватися на новому місці, придбати необхідне та пройти первинну соціальну адаптацію.
– Що можете сказати про роботу служби у справах дітей в умовах релокації громади?
– Станом на 1 січня 2026 року на первинному обліку служби у справах дітей перебувало 20 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Усі вони влаштовані до сімейних форм виховання.
Протягом 2025 року на облік було взято двох дітей, і обидва випадки завершилися влаштуванням у сім’ї. Ми постійно супроводжуємо опікунів і піклувальників, у тому числі шляхом надання матеріальної підтримки.
– Освіта в умовах війни – складне завдання. Як працює Новоайдарський ліцей?
– Освітній процес організовано у дистанційному форматі. Сьогодні в ліцеї навчаються 246 дітей. У 2025 році навчання завершили 39 дев’ятикласників та 23 випускники 11-х класів. Із них четверо завершили навчання з відзнакою, а троє отримали грошову винагороду в межах програми підтримки обдарованих дітей.
Наші учні стабільно демонструють високі результати у всеукраїнських та обласних конкурсах і олімпіадах.
– Якою була ситуація з медициною?
– Медичні заклади громади продовжують працювати на підконтрольній Україні території та через гуманітарні хаби. У 2025 році до лікарів звернулися понад 3 тисячі осіб, а психологічну допомогу отримали 864 людини. Медичні послуги надаються також внутрішньо переміщеним особам, зокрема в гуманітарному хабі в Ужгороді.
– Чи можна сказати, що культура і спорт у цих умовах формують ідентичність громади?
– Саме так. Ми відновили роботу музею, школи мистецтв, клубних закладів. Особливу роль відіграє проєкт «Це твоя Луганщина: народний костюм як культурний код». У його межах було відтворено копії автентичної колекції «Народний костюм Новоайдарщини кінця ХІХ – початку ХХ століття» – 12 художніх полотен, 12 мінікостюмів та три ляльки в традиційному вбранні.
Виставка набула формату мобільної експозиції та вже десять разів презентувала Луганщину в різних регіонах України – від Києва до фестивалю «Дзвони Лемківщини» на Тернопільщині.
– Ви уклали низку партнерських меморандумів. Як вони працюють на практиці?
– Партнерство з Новоукраїнською громадою на Кіровоградщині та Монастириською на Тернопільщині відкриває нові можливості для наших людей. У 2026 році ми запускаємо спільний проєкт «Пліч-о-пліч: Соціальний міст Новоукраїнка – Новоайдар». Йдеться про спільне оздоровлення дітей, міжрегіональні спортивні та освітні заходи, обмін управлінським досвідом.
Паралельно розвиваємо міжнародне співробітництво з громадами Польщі та Молдови. Для молоді готуємо онлайн-проєкт «Освітній інтернетпростір. Це твоя Луганщина!», щоб знання про історію та традиції регіону були доступними незалежно від місця проживання.
– Яким ви бачите головний результат цієї роботи в умовах релокації?
– Головний результат – це відчуття приналежності. Коли родина ветеранів у Дніпрі, лікар в Ужгороді чи студент у Львові бачать, що їхня громада працює, підтримує й інвестує в спільне майбутнє, з’являється основа для стабільності та віри.
Ми не просто зберігаємо громаду – ми готуємо її до повернення. Кожна соціальна виплата, кожен культурний проєкт і кожна освітня ініціатива – це цеглина у фундамент майбутнього відновлення.
Окупація може забрати територію, але вона безсила перед громадою, яка навчилася жити й триматися разом.